Дмитро Остапенко з Одеси приїхав до Флориди як турист. Просто подивитися, пройтися, відчути атмосферу. Майамі нагадало йому рідне місто — та сама набережна, той самий вайб. І десь тоді в голові клацнула думка: ось тут я хочу робити бізнес. Через кілька років він стоїть у власному виробничому цеху у Майамі, його фарби продаються в кількох штатах, а в кишені — ґрін-карта. Але між тим першим натхненням і цим моментом була війна, два чемодани речей і повна перебудова всього, що він планував.
33 роки у фарбах
Дмитро займається фарбами з 16 років. Починав із торгівлі, потім створив власний бренд, потім — виробництво. У 18 вже був директором свого підприємства. Бренд Kompozit існує 33 роки і за цей час виріс у щось серйозне: два великі заводи в Україні, торгова компанія в Словаччині, присутність у всіх основних збутових каналах. Середній і преміальний сегмент, лояльні клієнти, впізнаваність.
Здавалося б — навіщо ще й Америка? Але Дмитро давно дивився на американський ринок. Не тому що в Україні погано, а тому що США — це єдиний великий ринок із єдиними стандартами. Масштабуватися тут принципово простіше, ніж у Європі, де кожна країна — окрема головоломка з іншою мовою та іншими правилами.
Війна змінила все — але не зупинила
Лютий 2022-го Дмитро зустрів у Києві. Як і більшість, не вірив до останнього. Розповідає, що зателефонував мамі — вона в сусідньому будинку спокійно пила каву і думала, що йдуть навчання. Довелося пояснювати: ні, мамо, це вже не навчання.
Дружина зібрала два чемодани — один із зимовими речами, один із літніми, бо куди саме вони поїдуть, ще не було зрозуміло. Поїхали до Флориди, де Дмитро якраз перебував у справах. Перший рік — повна невизначеність. Ніхто не знав, на місяць це чи на роки. Ніяких заводів і фарб — просто намагався не сидіти без діла: здавав машини в оренду, запускав бізнес-клуб, навчав вейкборду.
Читайте також
А потім зрозумів, що це надовго. Діти пішли до школи, вивчили англійську, прижилися. Старша дочка Діана — їй було 15 — пішла одразу в хайскул і, за словами батьків, жодного разу не влаштувала підліткової істерики на тему “хочу назад в Україну”. Зараз вона в університеті.
Рішення прийнято: залишаємось, будуємо тут.
Завод — це лише мала частина
Цей рядок із розмови дуже показовий. Дмитро каже: побудувати завод — не найскладніше. Складніше — мати чітку стратегію, розуміти, як заходити на ринок, як відгризати частку в конкурентів, які тут по 100 років.
А різниця з Україною чи Євросоюзом виявилася разючою. Інша упаковка, інша система колірування, інші технологічні карти, інші очікування споживачів. Тобто буквально все — інше. Довелося адаптувати продукт повністю, і без власного виробництва це було б неможливо зробити якісно.
Зараз два заводи в Україні продовжують працювати — попри все. Минулого року ракета влучила в офіс і повністю його знищила. На щастя, був вихідний. Напередодні розмови — ще один приліт поруч, вибило всі вікна. Ніхто не постраждав. Виробництво продовжується.
Чим їхні фарби відрізняються від американських
На американському ринку переважають матові фарби, які погано переносять механічні навантаження — їх важко мити, вони швидко псуються. Kompozit пропонує інше: покриття, яке витримує будь-які миючі засоби, краще тримається на поверхнях, прощає помилки під час нанесення і потребує менше шарів. Плюс антикорозійні матеріали, покриття для кузовів пікапів, фарби для деревообробних підприємств і навіть окремий напрямок — художні фарби.
І при цьому — дешевше за основних конкурентів. Головні гравці ринку — Sherwin-Williams і Benjamin Moore. Саме на їхню аудиторію і націлений Kompozit.
Деякі продукти вже мають американські патенти. Настільки серйозно, що Дмитро вже зустрічався із сенаторами — демонстрував, як його матеріали можуть використовуватися в держпрограмах. Американський уряд, зрозуміло, цікавлять не емігранти самі по собі, а конкретна користь і економія. Але результат той самий: людина з Одеси отримала ґрін-карту як талант, чиї інновації потрібні країні.
Про ціну питання і модель бізнесу
Відкрити виробництво в США — це не лише гроші. Химічне виробництво — особлива категорія: не кожне приміщення підходить, не кожен орендодавець готовий мати справу з молодою компанією на довгостроковому контракті. Організаційних складнощів, за словами Дмитра, було навіть більше, ніж фінансових.
Стартовий капітал — власний, плюс партнер на початку. Зараз компанія залучає інвесторів через акції, перший раунд майже закрито, через рік-півтора планується другий. Далі — IPO.
Дистриб’юторська мережа вже є у Флориді та Нью-Йорку, на черзі — Техас, Чикаго, Пенсильванія. Щоб стати партнером, потрібно від 70 до 100 тисяч доларів і бажано досвід у будівництві або торгівлі матеріалами. Заявку можна залишити на compositusa.com.
Головне, що він засвоїв
Дмитро говорить про бізнес у США просто і без зайвого пафосу: тут дорожче коштують помилки, тут важливо грати за правилами і тут треба вибрати один фокус — і не відступати. Найбільша пастка для більшості, каже він, — це метатися між ідеями. Спробував одне, не вийшло — кинув, взявся за інше. Так нікуди не дійдеш.
Америка, на його думку, — не мрія сама по собі. Це інструмент. Якщо ти знаєш, що робиш, і готовий до роботи — вона відкрита. Якщо їдеш просто “за кращим життям” без конкретної мети — буде складно.
На заводі зараз працюють приблизно порівну американці й українці. І мексиканці теж — Дмитро каже це з посмішкою: “Я знаю багато хороших мексиканців”.
Через п’ять років він хоче бути в першій п’ятірці виробників фарб у США. Після Америки — Південна Америка і Дубай. Звучить амбіційно. Але людина, яка в 18 відкрила перше підприємство і пережила повномасштабну війну без того, щоб зупинитися, — мабуть, знає, про що говорить.