Поки агрохолдинги рахують гектари, в українських селах тихо відбувається інша революція. Жінки, які ще вчора називали себе “просто господинями”, сьогодні варять сири з білою пліснявою, об’єднуються в кооперативи та виходять на ринки Харкова і — у найближчих планах — Європи. Мережа сільських бізнес-жінок України існує з 2016 року, але саме повномасштабна війна перетворила її з неформального клубу на щось значно серйозніше.
Сироварня, яку відкрили за два тижні до вторгнення
Родина Скрильників із Полтавщини придбала приміщення під молочний цех 11 лютого 2022 року. Через чотирнадцять днів почалася повномасштабна війна. Молокозаводи перестали приїжджати — і молоко від 97 корів просто роздавали безкоштовно сусідам. Але бізнес є бізнес: є працівники, є податки, є зобов’язання.
Вихід знайшли через Facebook — там випадково натрапили на грантову програму 1835, подали заявку майже без особливих сподівань і пройшли. Так з’явилося обладнання: пастеризатор на 200 літрів, потім менший — на 50, який тягне від звичайної розетки на 220 вольт, бо трифазний у блекаут не запустиш.
Тепер тут роблять бринзу, адегейський сир, камамбер, вершки та кварк — м’який кисломолочний сир без зернистості й кислинки, який на Полтавщині раніше просто називали творогом. Камамбер виходить щільнішим за французький — і не з примхи, а з необхідності: постійні стрибки напруги в мережі змушують робити сир, який менше реагує на температурні коливання. “Сир зі смаком стресу”, — жартує господиня. Мрія — гібридна електростанція з вітряком і накопичувачем. Не яхта, не вілла. Вітряк.
Читайте також
Послами з Бельгії та Франції на якомусь офіційному заході, побачивши камамбер, сказали: “О, це наш сир”. Відповідь була короткою: “Ні. Мій”.
Кооператив пасічниць, де бджоли мають родовід
У 2020 році кілька жінок-пасічниць із Полтавщини пройшли навчання в кооперативній школі — і наприкінці того ж року зареєстрували спільний кооператив. Зараз їх десятеро, є й один чоловік із племінною пасікою — це коли бджоли мають задокументований родовід, як вівчарки на виставці.
Спільний цех облаштували на грантові кошти понад 1,5 мільйона гривень від канадської програми Whisper — плюс власні вклади учасниць, одна з яких передала в кооператив своє приміщення. Тут є кремувалка для крем-меду, сушки для бджолиного обніжжя та обладнання для фасування. Цех сертифікований — і це дає змогу іншим пасічникам, які навіть не є членами кооперативу, фасувати тут свій мед і легально заходити в торгові мережі.
Нова лінійка — цукерки з квітковим пилком у партнерстві з харківською кондитерською фабрикою “Солодкий світ”. Крем-мед із сублімованими фруктами вже чекають у магазинах. Наступний крок — експорт. Поки що в планах, але цілком конкретних.
Ідея гарбузових цукатів виникла зовсім несподівано: господині дістався цілий багажник гарбузів. Викидати шкода — зварили в медовому сиропі. Вийшло смачно. Додали терен — полтавський, терпкий, місцевий. Потім гарбуз з апельсином, гарбуз з барбарисом. Тепер це повноцінна лінійка. Рецепт — “половина з довідників, половина з голів”.
Теплиця як порятунок від сонця
На Дніпропетровщині жінка, яка після важкої хвороби не може перебувати під прямим сонцем, знайшла вихід — теплиця. Звернулася до програми Prosperity, поставила конструкцію влітку 2022-го, вже в серпні посіяла огірки. Тепер вирощує рукколу, пекінську капусту, зелень — і постачає оптом у кафе та ресторани через посередника, якого знайшла випадково, викинувши рекламний пост в інтернеті.
Теплиця в умовах кліматичних змін — це не розкіш, а необхідність. Цього літа дощ випав лише раз. Відкритий ґрунт у такій спеці просто “горить”. Подвійна плівка, затіняйка, вентиляція зверху і з боків — і рослині комфортно навіть у +40.
Мережа як інфраструктура виживання
Усі ці жінки — частина Мережі сільських бізнес-жінок України, яку з 2016 року розвиває Софія Буртак. За її словами, головна зміна за ці роки одна: “знявся страх”. Менше страху інвестувати, менше страху реєструватися, менше страху казати вголос — це бізнес, а не просто “господарство”.
Мережа — це не членські внески й не бюрократія. Це середовище, де можна поділитися контактом надійного покупця, порівняти закупівельні ціни в регіоні, отримати безкоштовну консультацію агронома чи юриста. Близько 100 брендів і Instagram-сторінок допомогла створити мережа своїм учасницям — бо споживачі роз’їхалися по всій країні, і без онлайну їх вже не наздоженеш.
Окремий вимір — переселенки. Сироварня з Донецької області перевезла ціле стадо на Полтавщину. Жінки ветеранів і родини загиблих захисників переходять у бізнес — не від хорошого життя, а тому що треба утримувати родину. У Миколаївській області ветеранський кооператив уже має 19 теплиць, органічну сертифікацію та сонячні батареї.
І де-не-де — зовсім несподівані відкриття. Квіти допомагають продавати помідори. Сир краще купують із варенням. А крафтове вино і фермерський сир самі просять, щоб їх продавали разом.
Про радянські асоціації зі словом “кооператив” тут говорять з усмішкою: 60% бізнесу в Європі — кооперативний. “Кооператив — це слей”, — каже одна з учасниць. І, здається, вона має рацію.