Розмова про мобілізацію в Україні давно вийшла за межі суто військової теми. Це вже питання справедливості, економіки та довіри до держави. І поки одні чоловіки гинуть на фронті, інші — з купленими довідками про інвалідність — спокійно відвідують київські ресторани та качають м’язи в спортзалах. Народний депутат Сергій Нагорняк вирішив сказати про це вголос і запропонував рішення, яке навряд чи знайде одностайну підтримку, але змушує думати.
Армія недоукомплектована, а примус не працює
Ситуація на фронті вимагає постійного поповнення особового складу. Жодна бригада ЗСУ сьогодні не має повного комплекту особового складу — це не секрет і не перебільшення. Примусова мобілізація через ТЦК дає результат, але недостатній: частина чоловіків просто зникає з радарів — сидить по квартирах, не оновлює дані, уникає будь-якого контакту з державою. Дістатися до них фізично вкрай складно.
Натомість на підприємствах усе інакше — люди ідентифіковані, їх можна знайти. Саме тому, за словами Нагорняка, логіка ТЦК неминуче зміщується туди. Але тут одразу виникає інша проблема: бізнес тримається на конкретних фахівцях, і забрати їх — значить зупинити виробництво, зменшити податки, послабити економіку, яка й так працює в режимі війни. Замкнене коло, з якого немає простого виходу.
Нагорняк каже, що перегляд відсотка заброньованих на підприємствах — це вже не гіпотетична дискусія. Про це говорять і в уряді, і в Міноборони. Конкретних рішень ще немає, але вектор очевидний: квота заброньованих на кожному підприємстві буде зменшуватися. Це означає, що частина людей, які зараз почуваються в безпеці за папером про бронювання, незабаром можуть опинитися в зовсім іншій ситуації.
Довідки про інвалідність: відкрита таємниця, яку нарешті назвали своїм іменем
Мабуть, найгостріша частина пропозицій Нагорняка — про медичні документи. Він стверджує: 98% довідок про інвалідність, які зараз захищають чоловіків від мобілізації, є купленими. Це не новина для тих, хто живе в Україні — достатньо пройтися центром Києва, щоб побачити цілком здорових чоловіків призовного віку, у яких “раптом” виявилася та чи інша група інвалідності.
Читайте також
Його рецепт — радикальний: анулювати абсолютно всі довідки без винятку. Єдина категорія, якої це не стосується, — ветерани, що отримали поранення та інвалідність у боях починаючи з 2014 року. Усіх інших — через повторну медичну комісію. Перевірити реально, а не на папері.
Але що далі? Нагорняк не ілюзіонує: ті, хто одного разу заплатив десять тисяч доларів за документ, не підуть служити. Вони заплатять двадцять — і через якийсь час матимуть нову довідку. Корупційний ринок просто адаптується. Саме тому депутат пропонує не воювати з симптомом, а змінити саму систему.
Легальний відкуп: цинічно чи реалістично
Ключова ідея Нагорняка — запровадити офіційну платну відстрочку від мобілізації. Хочеш не служити — плати до державного спецрахунку. Не в конверті чиновнику, не через посередника, а прозоро й офіційно. Натомість отримуєш право вільно пересуватися країною та виїжджати за кордон без ризику бути зупиненим на блокпосту.
Зібрані кошти депутат пропонує спрямовувати не в загальний бюджет, а на конкретну мету — рекрутингові кампанії та матеріальне стимулювання добровольців. Тобто той, хто приходить служити сам, без примусу, отримує одразу реальні гроші на руки: п’ять чи десять тисяч доларів як “вхідний бонус”. Фактично — ринковий механізм у військовій сфері.
За аналогією Нагорняк наводить “місячники” добровільної здачі зброї: оголосив, встановив умови, дав людям час. Тут — те саме, тільки замість зброї — відстрочка від служби, а замість амністії — прозора ціна.
“Так воно і є” — депутат не приховує протиріччя
Нагорняк розуміє, як виглядає його пропозиція з боку. “Багаті не служать, а бідні гинуть” — саме так це прочитає більшість. І він не заперечує. Але його аргумент жорсткий: ця несправедливість вже існує. Різниця лише в тому, що зараз гроші осідають у кишенях тих, хто продає довідки, а не йдуть на армію. Легалізація відкупу хоча б направить ці потоки туди, де вони можуть реально щось змінити.
Чи є в цьому логіка — так. Чи готове українське суспільство, яке вже три роки живе під обстрілами та проводжає близьких на фронт, прийняти таку модель як справедливу — зовсім інше питання.