Легкоатлетка Ярослава Левченко в інтерв’ю Марічці Падалко детально пояснила фінансову кухню великого спорту: державна зарплата, спонсори, призові — і чому гроші після змагань можна чекати до року.
Коли українська стрибунка у висоту Ярослава Левченко здобула срібло чемпіонату світу в складі команди, багато хто уявив красиву сцену: п’єдестал, медаль і конверт із грошима. Реальність виявилась прозаїчнішою. На трьох призерок, які поділили друге місце, World Athletics виплатила суму, що після розрахунку середнього арифметичного між другим, третім і четвертим місцями склала приблизно $12 000 на кожну. А самих грошей спортсменки чекатимуть ще до року.
- $20 000 призові за срібло ЧС — індивідуально
- ~$12 000 після поділу між трьома призерками
- до 1 року очікування виплати призових
- 0 виплат МОК безпосередньо за медалі ОІ
Олімпійська медаль — це не гроші, це бренд
Левченко одразу розвіяла популярний міф: олімпійська медаль не означає, що спортсмен забезпечений на роки вперед. Міжнародний олімпійський комітет узагалі не платить призових за медалі — цим займаються національні олімпійські комітети кожної країни окремо. Виплати за чемпіонат світу — вже зона відповідальності World Athletics.
Справжня цінність олімпійської медалі, за словами Левченко, — це впізнаваність. Вона відкриває двері до рекламних контрактів, медійної присутності і, якщо спортсмен планує тренерську кар’єру, — до репутації, завдяки якій батьки свідомо приводитимуть дітей саме до тебе. «Більше принесуть майбутні рекламні контракти, якщо в тебе є медалі», — пояснює вона.
«Олімпійські ігри — це така ставка: або зайде, або не зайде. Багато хто намагався і нічого не отримав. Це рулетка»
— Ярослава Левченко, інтерв’ю Марічці Падалко
Як формується офіційна зарплата
Державну зарплату спортсмени отримують через Міністерство молоді та спорту — фактично як наймані працівники, які щороку підписують контракт. Базова ставка мінімальна, але на неї «нанизуються» надбавки: спортивне звання (наприклад, заслужений майстер спорту), результати попереднього сезону — медалі чемпіонату України, світу, Європи — кожна зі своєю вагою.
Це означає, що зарплата наступного року залежить від того, як минув рік поточний. Левченко згадує 2024-й як найскладніший фінансово: результати були слабкими, єдине, що врятувало — третє місце на чемпіонаті України. Зарплата виявилась мінімальною.
Спонсори і призові: як це влаштовано насправді
Основний заробіток для спортсмена високого рівня — спонсорські контракти. Призові зі змагань теж існують, але доходять до рук нескоро і не повністю. Спочатку з суми утримуються податки країни-організатора змагань, потім — частка менеджера. Фінальний розрахунок між спортсменом і менеджером відбувається наприкінці року.
До того ж організатори та федерації не поспішають із виплатами: гроші можуть надходити на рахунок від шести місяців до року після змагань. Причина — бюрократія та допінг-контроль. Федерації свідомо затримують виплати, поки не підтверджені всі проби: якщо спортсмен отримає гроші, а потім результат анулюють через допінг — повернути кошти буде складно.
«Ти не можеш виходити на змагання заробляти гроші — це не може бути мотивацією. Ти щось робиш, а потім вже воно оцінюється»
— Ярослава Левченко
Фінансова подушка — головна мета спонсорських грошей
Левченко пояснює логіку, яку, за її словами, використовує більшість спортсменів: кошти від контрактів — це не на поточне життя, а на майбутнє. Кар’єра може обірватись у будь-який момент через травму або вік, тому призові й контрактні виплати краще відкладати як стартовий капітал для життя після спорту.
Після Олімпійських ігор до державної зарплати додаються ще й стипендії — міські та державні. Але і це, нагадує Левченко, не гарантія: хтось їде на Олімпіаду і повертається з нічим. Великий спорт фінансово влаштований значно складніше, ніж здається з трибун.